Високе Запоріжжя: 50 світлин з найвищого крану в Україні

12.02.2017

У Запоріжжі, як і в будь-якому великому регіоні, здавна існували місця і об’єкти, які так чи інакше ставали в масовій культурі “обличчям” міста, його візитівками й символами. Запорозьке козацтво, ДніпроГЕС, острів Хортиця, потужний заводський індустріальний комплекс – ось лише частина того, що виникає в свідомості багатьох людей при згадуванні слова “Запоріжжя”. Більшість з цих символів вже давно відсвяткували не одне десятіліття і навіть сторіччя, але є і більш “молоді” візитівки нашого краю, і аж ніяк не всі з них викликають гордість при згадці. Одним з таких символів, що став вже майже легендою, стало “будівництво” мостів через Дніпро, розпочате ще в далекому 2004 році…

Ледь розпочавшись, процес будівництва таких довгоочікуваних для запоріжців (а особливо – для жителів правобережного Хортицького району) мостів раз у раз зупинявся. Варто було роботі на якийсь час відновитися, як через короткий проміжок часу за доброю традицією то закінчувалися гроші, то єдиний в Україні плавучий кран з гордим ім’ям “Захарій”, який був вкрай необхідний для побудови мостового переходу, раптово впав під час будівництва настільки ж багатостраждального Подільсько-Воскресенського мосту в Києві. Через цю прикру подію проект наших мостів трохи змінили, але і тут почалися нові проблеми – спочатку будівельники довгий час не могли забуритись у дно Старого Дніпра; коли ж їм все ж таки це вдалося, через деякий час знову закінчилися гроші.

Роботи з будівництва довгий час були повністю заморожені, самі ж недобудовані мости місцеві жителі охрестили “пам’ятником корупції”. Будівництво, покликане вирішити одну з найсерйозніших транспортних проблем міста, перетворилося в монументального вигляду “заброшку” – тут стали організовувати фотосесії (в тому числі і весільні), безліч людей щодня приходять сюди помилуватися видами міста, та й видом самого будівництва теж. Романтичні зустрічі, зльоти неформальних спільнот, паломництво руферів, сталкерів і просто любителів індустріально-урбаністичних пейзажів з усієї України і навіть з-за кордону – чого тільки не бачили ці мости за останній десяток років. Лише кілька місяців тому на момент публікації цієї розповіді, нарешті відновилися роботи з будівництва, але – лише частково, будують зараз розв’язки і міст через Старий Дніпро, на “великій” же споруді, яка має колись стати гарним вантових мостом, роботи в даний час, як і раніше, не ведуться.

Особливістю наших нових мостів став величезний високий пілон – опора, до якої будуть (або не будуть?) кріпитися ванти – масивні троси, які утримують конструкції проїзної частини моста між опорами. На момент заморозки будівництва цей пілон майже добудували в висоту, однак подальшим планам не судилося збутися, і будівництво зупинили. Нікуди не подівся з тих пір високий баштовий кран, завдяки якому і “росте” пілон. У чому ж його “родзинка”? А в тому, що цей кран, за деякими відомостями, досі залишається найвищим баштовим краном в Україні. З огляду на його розташування посеред Дніпра поблизу самого серця міста, можна припустити, які види відкриваються з його вершини. Цілком природньо, що відвідування цього крана стало моєю основною висотною “мрією”, а згодом – і метою. І ця мета була досягнута. Попереду вас чекає фоторозповідь про те, як я провів на вершині нашого міста незабутні два вечори, ніч і ранок. Почнемо!

Увага! Ні в якому разі не намагайтеся повторити це вдома! І взагалі, розберіться, звідки у вас вдома з’явився 200-метровий кран!
P.S .: а якщо серйозно, вкрай не рекомендую відвідувати цей об’єкт, тому що це становить небезпеку навіть для людей з досвідом підйому на висоту. Не ризикуйте своїм життям, здоров’ям і свободою.

Отже, біля підніжжя пілону, на просторому фундаменті, закріпленому на дні Дніпра, стоїть кран, який допомагав зводити пілон під час будівництва. Кран в декількох місцях для стійкості прикріплений до самого пілону. На будівництві мосту працював (а зараз – відпочиває) італійський баштовий кран Terex Comedil CTL 180-16 з плоским верхом і змінним вильотом стріли, вантажопідйомністю 16 тонн. Сам кран виглядає дуже красиво, незважаючи на те, що без роботи він простояв багато років. У документації крану не вдалося знайти точне значення його висоти (кран вміє “зростати” за рахунок додавання секцій, крім того, вершина крана змінює свою висоту за рахунок зміни кута нахилу стріли). Оскільки висота цього крану нерідко викликає суперечки в середовищі руферів і не тільки, я вирішив визначити його висоту самостійно. На жаль, на момент відвідування крану у мене не було ані альтиметру, ані лазерного дальноміру, але це не завадило знайти і розрахувати все досить точно. Для початку дізнаємося, якої висоти у нас повинен бути пілон. Для цього звернемося до книги М.М. Корнєєва “Сталеві мости”. Тут наведена схема, на якій позначені розміри конструкцій пілону.

Тепер у нас є значення висоти ключових елементів конструкції пілону. Далі – справа техніки: беремо фото пілону, на якій видно і кран, і визначаємо масштаб фотографії. Знаючи, скільки пікселів маємо на 1 метр реального розміру об’єкта, залишається лише визначити відстані від ключової точки до потрібних нам висот. Такою ключовою точкою стане вершина верхньої перемички пілону, на кресленні у неї вказана висота 141 метр, від якої нам потрібно відняти висоту фундаменту на кресленні – 15 метрів. Виходить, що ця точка розташована на висоті 126 метрів над рівнем фундаменту. Решту висоти обчислимо з урахуванням вже відомого масштабу, і ось що виходить:

Як бачите, кабіна машиніста крана розташована на висоті 156 м, верхній край короткої стріли – 166 метрів, а верхній край основної стріли розташовано на висоті 200 метрів над поверхнею! Це робить кран найвищою спорудою в Запоріжжі – навіть телевізійна вежа нижче на 4 метри! Але в світі бувають крани ще вище – так, найвищим краном в Європі ще 5 років тому був визнаний 317-метровий кран в Лондоні. А станом на кінець літа 2016 року найвищий кран в світі знаходився в Китаї – його висота аж 640 метрів!

Нарешті перейдемо від нудних цифр і фактів до найцікавішого – краєвидів, що відкриваються з вершини нашого запорізького крана. Як виявилося після підйому, це дійсно найцікавіша з точки зору краєвидів “вершина” нашого міста. Звідси видно практично все Запоріжжя. Зверніть увагу на величезну тінь від пілону, яку ми не помічаємо з землі.

Навіть вершина недобудованого пілону залишилася далеко внизу. Зсередини пілону зловісно стирчить арматура.

Звідси відкривається неймовірно гарний краєвид на острів Хортиця і передмістя. Ліси, поля, балки – все як на долоні. Розглядати деталі можна нескінченно довго.

Більшість світлин в цій розповіді зроблено з вершини короткої стріли, розташованої на висоті 166 метрів над фундаментом. Уздовж стріли на невеличкий майданчик ведуть сходи, при погляді на які зверху вниз складається враження, що вона веде прямісінько в прірву.

Опори мосту здаються звідси маленькими й низькими.

Вздовж Хортиці йде дорога, яка повинна була зв’язати між собою два нових мости.

Найбільше вразив краєвид на Набережну. З цього ракурсу її майже повністю видно в перспективі, що створює дуже красиву геометрію в композиції з вежами Khortytsia Palace. До цього краэвиду ми ще повернемося не раз.

Дуже цікаво виглядає з цієї точки проспект Металургів з бульваром посередині. Звідси його видно в перспективі, з McDonald’s-ом, після якого починається “зелена” частина проспекту. Видно вежі – на Металургів (зліва) і біля ПК ЗАлК (праворуч). Коли будете в наступний раз на цій вулиці, зверніть увагу – звідти добре видно кран.

Неможливо залишити поза увагою і вид на Дніпро вгору за течією. Ось один з найкрасивіших моментів – далеко заходить за горизонт Сонце, а в спокійній дзеркальній поверхні річки відбивається міст Преображенського.

Вода настільки спокійна, що в ній віддзеркалюються підсвічені заходом Сонця хмари. Лише самотній моторний човен розрізає це природне дзеркало, немов желе.

У світлі вечірніх сутінків запалюються ліхтарі – не всі одночасно, а окремими ділянками, з різницею до декількох хвилин. Звідси це дуже добре помітно – в одне поле зору потрапляє майже все місто. Ось розв’язка Набережної з Тюленіна, а зліва – проспект Металургів.

А ще з висоти помітно, наскільки близько до центру міста знаходиться заводи. У наступний кадр потрапило одразу два символи нашого міста – знамениті вежі на пл. Поляка, і металургійні гіганти.

Тим часом на Хортиці – справжня ідилія. Острів буквально поринає в зелень, і навіть окремі невеличкі ділянки цивілізації виглядають дуже спокійно.

Головна транспортна артерія, що з’єднує два береги Запоріжжя, “розрізає” Хортицю на дві нерівні частини. Зліва вдалині видно другий недобудований міст – через Старий Дніпро. Зараз там частково відновлено будівництво.

А ось і шматочок Бабурки – район “Універсаму”.

Десь в приватному секторі на околиці міста палять багаття. Дим від нього завдяки безвітряній погоді накриває величезну територію.

В одному кадрі – “п’яний будинок” на вул. Малій, “ворота міста” з двома вежами на пл. Запорізькій, і острів у верхньому б’єфі Дніпровської ГЕС, який на момент написання цієї розповіді все ще залишався островом Леніна.

Тисячі вогнів світяться до самого горизонту…

А ось і головний символ нашого міста – ДніпроГЕС. Шкода, що не на всіх водозливних отворах і опорах-“бичках” працює підсвічування, але все одно дуже гарно.

А ось і той самий краєвид на Набережну. Коли увімкнулися ліхтарі, він став просто неймовірно гарним. Нескінченна гірлянда вогнів красиво огинає сині вежі-близнюки, йдучи вдалину. Цей вид – найбільш вражаючий міський пейзаж з тих, які мені пощастило побачити на власні очі.

Набережна ближче: суцільна смуга вогнів тепер розділилася на окремі ліхтарі. До речі, ці знімки Набережної вже історичні – нещодавно в усіх ліхтарях помаранчеві натрієві лампи замінили на більш економні світлодіодні світильники білого кольору.

На горизонті праворуч – підйом по вул. Космічній.

На місто спускаються мальовничі вечірні сутінки.

Хортиця та Бабурка в світлі Місяця.

Що ж, настала ніч, і прийшов час спускатись.

Моя розповідь могла б скінчитись на цьому місці, але під враженням від побаченого я прийняв рішення відвідати кран не один раз. Відразу ж після спуску з’явилася нова мета – повернутися сюди, щоб зустріти світанок на вершині найвищого крану України. Побачити рідне місто на світанку з такого ракурсу – дійсно безцінно, і вже за кілька днів мені вдалося піднятись сюди знову.

Тепер у вас буде можливість побачити своїми очима те, що вдалося в той ранок побачити мені. Світанок після короткої літньої ночі не змусив себе довго чекати, і ще під покровом темряви я відправився вгору, назустріч новому дню. Вже в кінці підйому північно-східний обрій посвітлішав, виблискуючи мальовничими барвами. Місто скоро почне прокидатись.

Ще один вид на Набережну, тепер вже ранкову. Ранок видався неймовірно тихим і туманним.

З ранковим туманом непомітно змішується і заводський дим.

Тут робота не припинялася ні на хвилину, навіть вночі все кипить, димить і світиться. Особливо сильно вночі і під ранок починаються викиди в атмосферу різних шкідливих речовин. Поки ми не бачимо. Місто засинає, прокидається мафія.

У якийсь момент вітер став зовсім тихим. На такій висоті це величезна рідкість – поки на землі дме ледь помітний легкий вітерець, нагорі може коїтись дикий треш, вітер може буквально збивати з ніг. Але зараз анемометр на вершині крану став обертатися все повільніше, поки в якийсь момент не зупинився повністю. Вітер вщух, і настала глибока світанкова тиша. Дим з труб вдалині став підніматися вертикально вгору, немов намагаючись виманити назовні сонце, що спить під горизонтом.

Пірчасті хмари спалахнули яскравим полум’ям, освітивши все навколо яскраво-помаранчевим світлом. Скоро зійде Сонце.

Внизу на воді починає з’являтися невелички хвильки, що розчиняють віддзеркалення арок мосту. Нагорі при цьому немає навіть натяку на вітер.

Дим та туман наповнюють вулиці щільною молочної завісою.

Доброго ранку, Запоріжжя!

Ледь встигли перші промені торкнутися вікон сонних мікрорайонів, як помчала назустріч новому дню електричка. Кілька секунд тому вона покинула станцію “Запорізька Січ” на острові Хортиця.

У променях ранкового сонця поступово приймають обриси, випливають з туману деталі. Тут, на Хортиці, якимось невідомим чином співіснують дві стихії – індустріальна та сакральна. Позаду високих електроопор, іменованих запорожцями “Трьома мачтами” (про них буде окрема розповідь у цьому блозі) – історико-культурний комплекс “Запорозька Січ”. Зліва вгорі – пагорб з оглядовим майданчиком і високим флагштоком.

З висоти все виглядає незвично – іграшкові електроопори, будинки, вежі… По дорозі їде крихітна машина. І тільки заводи все такі ж великі, як з землі.

Проспект Металургів. Навіть в самому центрі міста ще майже немає машин – лише самотні маршрутки чекають поки ще самотніх пасажирів. Але дуже скоро все зміниться, і життя внизу почне кипіти.

На наступній світлині трохи видно синьо-жовту огорожу арочного мосту, що з’єднує Хортицю з правим берегом. Подивіться, яка Хортиця зелена – вона виглядає як суцільний масив з дерев! Це дійсно “легені” нашого міста, безцінна природа, яка дарує життя.

За традицією порівняємо висоту нашого об’єкта з сусідніми вершинами. Внизу по центру – лівобережні “Три Щогли”, вище зліва – один з найвищих будинків в центрі міста, він знаходиться на вул. Лобановського. Вгорі – дві вежі в кінці проспекту.

Вежа на вул. Верхній. Одразу за нею починається індустріальний світ, що потопає в підсвіченому золотим сонцем диму.

Світло ранкового Сонця пробивається крізь туман, створюючи химерні тіні в товщі пелени.

Індустріальних пейзажів – хоч відбавляй. Тут і труби, і градирні, і крани, і опори ЛЕП. І, звичайно ж, дим.

Багато диму.

Варто повернутися в інший бік – і відразу бачиш зовсім інший світ. Тут ніжний ранковий туман огортає Дніпро і Хортицю, береги якої віддзеркалюються в поверхні води.

Запоріжжя – місто контрастів. Цей міст з’єднує два світи – світ незайманої природи, і світ міської метушні. Світ казкових лісів, птахів і звірів, і світ потужних промислових гігантів.

Погляньте ще раз на фото вище і зверніть увагу на човни рибалок на Дніпрі. Так-так, ті самі маленькі цяточки на воді – це човни. І один з них на фото вище ви швидше за все відразу не помітите. Допоможу вам трохи, наблизивши потрібну ділянку. Якщо знайдете її тут, поверніться на попереднє фото і спробуйте виявити її там)

Коли я вирушав на вершину крана, я згадав, що колись там був встановлений на невеликому флагштоку наш державний прапор. Ще тоді, коли будівництво працювало. З того часу пройшло багато років, прапор пошарпався і від нього нічого крім флагштоку не лишилося. Тут і знадобився прапор, який я дбайливо зберігав вдома більше двох років, в очікуванні чергової вершини. Тепер він живе тут, в одному з найбільш вражаючих місць нашого міста.

Сонце піднімається все вище, особливо швидко прогріваючи нерухоме повітря. Літній ранок з перших хвилин стає спекотним, а попереду – довгий спуск нескінченними сходами. Прийшла пора прощатися, забираючи з собою безцінні спогади і емоції. Підкорена не просто ще одна вершина. Це місце запам’яталось мені серед інших особливо сильно – мабуть, ніде більше не знайти настільки вражаючі ракурси звичних нам місць. Безсумнівно, ця вершина стала однією з ключових для мого фотопроекту “Високе Запоріжжя”. Я від щирого серця дякую вам за те, що зробили зі мною це подорож і дочитали розповідь до кінця. Попереду – багато цікавого! Далі буде!

Високе Запоріжжя: 50 світлин з найвищого крану в Україні

Високе Запоріжжя: 50 світлин з найвищого крану в Україні

oleksii.tolmachov