Високе Запоріжжя: труба 126 м (Бабурка)

03.01.2015

50 фото зі 126-метрової труби покинутої котельні в Хортицькому районі Запоріжжя

Вже протягом багатьох років на сайті представлено ексклюзивний фотопроект “Високе Запоріжжя”. Це – досить масштабний проект з цікавою історією, яка триває і сьогодні. Щоб познайомити читачів з цим проектом більш детально, трохи відкривши його зсередини, тут будуть публікуватися записи про найцікавіші об’єкти, з яких вдалося зробити світлини для цього проекту. І починається серія таких оповідань з одного з найцікавіших, і в той же час екстремальних об’єктів нашого міста – труби покинутої котельні, яка розташована на правому березі Запоріжжя, в Хортицькому районі.

Попереджаємо читачів: ні в якому разі не намагайтеся повторити описані тут дії, не робіть спроби відвідування цього об’єкту! Проникнення на об’єкт без дозволу, підйом на висоту без супроводу фахівців, без попередньої підготовки і спеціального обладнання може обернутися трагедією! Бережіть себе!

Для початку – кілька слів про сам об’єкт. За часів бурхливого зростання нашого міста, коли Хортицький район тільки будувався, тут планувалося зведення великої кількості житлових мікрорайонів. Крім цього, на території Хортицького району планувалося будівництво цілого комплексу промислових підприємств чималих розмірів і масштабів виробництва. До розвалу СРСР багато з цих планів вдалося реалізувати, і на правому березі виріс досить великий житловий район, біля якого знаходилася велика промзона з різними заводами, фабриками і іншими об’єктами індустрії. Звичайно ж, в холодну пору року все це багатство потрібно було якось забезпечувати теплом. Для цього на території району було побудовано кілька великих котелень, які й змогли обігріти численні житлові мікрорайони і промислові підприємства.

Минули роки, СРСР припинив своє існування, і багато підприємств прийшли в занепад. Крім того, деякі об’єкти промисловості так і залишилися недобудованими, і назавжди стали покинутими. Сумна доля не обійшла стороною і котельні, що постачали підприємства теплом – вони виявилися непотрібними, і перестали працювати. Зараз, якщо дивитися на Бабурку здалеку, наприклад, з греблі ДніпроГЕСу, можна помітити, що там знаходиться три високих труби. Сьогодні тільки одна з цих котелень працює, приносячи взимку тепло в будинки жителів Бабурки. Дві інші труби, схожі одна на одну, як близнюки – це частини занедбаних, які не діють сьогодні, котелень. До однієї з них ми і вирушимо в нашій сьогоднішній подорожі на висоту.

Хортицький район – найвищий в Запоріжжі. Він стоїть на високому скелястому березі, і досить явно підноситься над іншими районами міста. Висоти поверхні тут подекуди перевищують позначку в 100 метрів над рівнем моря. Поверхня дніпровських вод в межах нашого міста, для порівняння, має позначку 16 метрів над рівнем моря. Вже самої висоти Бабурки достатньо для того, щоб спостерігати звідси красиві висотні краєвиди міста. Ще більш вражаючою картина стає на останніх поверхах і дахах висотних будинків, розташованих тут. Але сьогоднішня наша мета – це щось більше, ніж дуже високий будинок. Висота труби, на яку нам належить піднятися, становить 126 метрів над поверхнею землі. Це – висота більш ніж 35-поверхового будинку! Але і це не все – сама труба встановлена на одному з найвищих місць нашого міста – її основа стоїть на висоті 111 метрів над рівнем моря. Це означає, що вершина труби розташовується на абсолютній висоті в 230 метрів над рівнем моря, або 215 метрів над Дніпром! Таким чином, це – один з найвищих об’єктів нашого міста.

Труба розташована на території занедбаної котельні, сама будівля котельні не зруйнована і використовується, але вже за іншим призначенням. Трубу видно з багатьох точок нашого міста, практично скрізь ви зможете знайти її на горизонті, якщо будете знати, куди дивитися. Підійдемо ближче і розглянемо споруду більш детально.

Труба умовно розділена на два сегменти, кожен з яких закінчується нагорі біло-червоною окантовкою. Уздовж всієї труби закріплена вертикальна драбина, яка має сім “поверхів” – майданчиків. При цьому три майданчики повністю обрамлюють трубу по колу, а інші являють собою невеликі сегменти біля сходів.

Незважаючи на те, що труба вже давно не використовується за призначенням, вона все ж приносить користь – на ній встановлено численні антени зв’язку, які видно здалеку.

Висота труби дуже вражає навіть при погляді з відстані. Але якщо підійти близько, то й зовсім здається, що труба в буквальному сенсі торкається неба.

Як ми вже зазначили вище, на трубі розташована велика кількість різних антен, в тому числі і дуже потужних. У зв’язку з цим знизу по трубі йде вгору вражаюча зв’язка дротів.

Піднявшись на драбину, потрапляємо на “нульовий поверх” труби, який закривається люком на замок. Вгору веде нескінченна кількість сходинок. Сталеві сходи по всій довжині, за винятком “поверхів”, огороджені страхувальними кільцями. Сходи закріплені практично під прямим кутом до поверхні землі, тому підніматися нею досить важко без належної фізичної підготовки. Особливо важко дається підйом влітку, під час спеки. Навіть перший сходів здолати непросто без перепочинку. Діставшись першого з семи “поверхів”, розуміємо, наскільки величезною є висота об’єкту: це тільки перша частина, а ми вже піднялися вдвічі вище за будівлю котельні. Чим далі підіймаєшся, тим менше лишається сил, і тим більше захоплює подих від видів навколо. Нарешті діставшись четвертого поверху, робимо невеликий привал, щоб роздивитись довкола. Навколо труби, на кожному поверсі – величезні антени мобільного зв’язку. Великі й потужні.

Є й прямокутні, високі антени, а є і круглі.

Враження від видів – неймовірні. Від них неможливо відірватися. Здається, що роздивляєшся місто з гелікоптера.

Але це – лише половина від висоти об’єкту. Попереду, а точніше – нагорі, ще стільки ж. Сусідню трубу, яка за висотою й зовні нічим не відрізняється від нашої, добре видно звідси, і це допомагає зрозуміти, як високо ми знаходимося. Зверніть увагу на місце зіткнення лінії горизонту з трубою-сусідкою. Оскільки сусідня труба встановлена трохи нижче, ми зараз знаходимося трохи вище її половини, на такому ж самому майданчику.

А нам належить подолати ще три поверхи. Це дійсно важко фізично. І чим вище підіймаєшся, тим менше відчуваєш сил на подальший підйом. Добре допомагають майданчики-“поверхи”. Там можна відпочити, насолоджуючись видами, враження від яких “заряджають” енергією на наступну ділянку підйому сходами. З моменту початку підйому проходить більше 40 хвилин, останні сходинки, і нарешті ми опиняємося на верхньому майданчику. І тут одразу ж розумієш, що важкий підйом дуже того вартував. Здається, що звідси видно цілий світ. Тисячі будинків, полів, балок, лісів, доріг і заводів навколо… В одному полі зору знаходиться стільки всього, що важко зосередитись на чомусь одному. Птахи літають внизу, під нами. Краєвид дуже вражає.

Навіть за повної відсутності страху висоти стає трохи незвично. Здається, що багато об’єктів – зовсім поруч. З такої висоти дуже складно оцінювати масштаб, відстані до об’єктів та їх реальні розміри. Котельня, здається, знаходиться просто під ногами. Величезні заводи здаються іграшковими, немов до них можна дотягнутися рукою. Опори високовольтних ЛЕП, що з землі здаються високими велетнями, виглядають звідси такими крихітними, що в перші хвилини в це навіть важко повірити. В одному полі зору – найближчі заводи, дачі, величезна балка й села вдалині… Величезні поля вміщуються на долоні.

Візьмемо бінокль і подивимось вдалину. Звідси можна детально розглянути практично кожен куточок нашого міста. Підйом та спуск на вул. Істоміна…

Поворот з Хортицького Шосе на вул. Рубана. Там, внизу, вирує життя, їздять іграшкові маршрутки, машини, ходять ледве помітні, крихітні люди… Наче в комп’ютерній грі, на велике місто можна поглянути, як на маленький світ.

Село Бабурка, траса на Розумівку. Праворуч видно ділянку залізниці, по якій час від часу проїжджають іграшкові поїзди.

Одночасно в одному кадрі – приватний сектор на правому березі, острів Хортиця, ДніпроГЕС, порт та острів Сагайдачного, Павло-Кічкас, околиця міста й далекі поля…

Острівець з дерев ліворуч на межі жовтого й зеленого поля – це Великий Курган, найвища наземна точка нашого міста. Висота кургану над рівнем моря – 123 метри. Звідти видно все наше місто. Подивіться, наскільки ми вище за нього зараз. Праворуч вгорі видно виїзд на Дніпропетровську трасу, вгорі в центрі кадру – будівлі аеродрому біля села Широке.

Курган, вцілілий до наших днів посеред одного з полів, вже за межею міста. Їх будували на височинах, ближче до неба. Ми змогли піднятися ще в кілька разів вище.

У нижній частині кадру – острів Хортиця. Праворуч внизу – красива будівля, профілакторій заводу “Укрграфіт”, а трохи лівіше центру кадру – покинута зональна комсомольська школа. У кадрі помістилися відразу кілька дуже високих споруд нашого міста – Три Щогли, висотка на Лобановського, вежі на проспекті, градирні й труби заводів. Погляд на ці об’єкти дозволяє оцінити нашу висоту.

Висотні будинки – 9ти-поверхівки, 16-ти поверхівки, і навіть труба котельні Комунарського району – все це залишилося нижче горизонту.

Постійний сильний вітер, що інколи буквально збиває з ніг (в той час, як на землі було безвітряно навіть на Бабурці!), розгойдує антени, і ще більше підсилює відчуття польоту. Перед нами – все місто, і навіть більше.

Але верхній поверх труби – це ще не найвища її точка. Верхня кромка труби все ще вища за нас, але туди ведуть сходи. Щоправда, страховка на цих сходах вже не така надійна, а у верхній частині й зовсім відсутня. Сходами можна дістатися хмар.

Не знаю, що можуть відчути тут люди, які хоч трохи бояться висоти. Я ніколи не боявся висоти, і завжди комфортно себе почував на досить небезпечних і високих об’єктах. У тому числі – на верхньому поверсі цієї труби. Але ось тут, біля самого її краю, там, де обриваються сходи, де за спиною не залишається нічого крім сильного вітру, а під ногами – безодня, мені стало вже якось не по собі. Вище – вже просто нема куди. Навіть просто при погляді на наступне фото у мене починає злегка йти обертом голова. Зверніть увагу на сусідню трубу-близнючку – ми вже обігнали її за висотою.

Але і це ще не найбільш запаморочливе. Задля повноти відчуттів варто трохи нахилитись за борт труби, й поглянути всередину. Там – безодня, більше 120 метрів в глибину. Це, м’яко кажучи, дуже вражає.

Залишимо це небезпечне місце, й повернемося на верхній майданчик. Тут по всьому колу встановлено сигнальні лампи. Колись вони працювали, а тепер дроти пошкоджено, подекуди немає ламп, а десь і зовсім зняли увесь плафон.

Панорама в південному напрямку – за межею міста. Там – простори, поля, посадки, до самого горизонту…

У північному напрямку добре проглядається місто, також дуже добре видно покинуті території недобудованої колись промзони. Тут мало з’явитись потужне виробництво, але не судилося. Тепер велика частина територій – пустирі з закинутими будівлями, деякі з них зараз використовуються вже за новим призначенням, а деякі просто обнесені парканами або ж взагалі стоять відкритими.

Труба-сусідка. Стоячи на верхньому майданчику нашої труби, ми знаходимося на рівні верхньої кромки сусідньої. А вдалині, за трубою – Каховське водосховище. Видно навіть лівий його берег.

Погляд вниз. Ліворуч – будівля котельні, праворуч обнесена парканом вже сусідня територія, яка насправді знаходиться на значній відстані звідси. Зверху здається, що ми зовсім поруч. Зверніть увагу на численні отвори в земній поверхні. Це – відкриті люки, стандартного діаметру. Звідси вони здаються дуже маленькими.

Сходи. Звідси, як і при погляді знизу труби, вони здаються нескінченними.

Бабурка, зліва видно шматочок Південного мікрорайону. Праворуч – труба тієї самої котельні, яка і в наші дні залишається чинною, й забезпечує теплом Хортицький район. Висота цієї труби – 100 метрів.

Знову візьмемо бінокль й подивимось навкруги. Звернемо увагу на південний горизонт. Доволі легко там далеко можна виявити дві дуже високі труби. Це – димові труби Запорізької ТЕС, яка знаходиться в Енергодарі! Це більше 50 кілометрів по прямій! Дивно – ми забралися так високо, що звідси змогли побачити навіть Енергодар! До речі, ці труби мають висоту 320 метрів, і входять до тридцятки найвищих труб в світі! Поруч видно три великих енергоблоки ТЕС. А якщо добре придивитися, то в лівій частині знімка можна побачити ще й опори ЛЕП напругою 750 кВ.

Але і це ще не всі сюрпризи, які підготувала нам висота нашої труби. Перед вами – градирні Запорізької АЕС, розташовані на лівому, протилежному від нас, березі Каховського водосховища. А ще видно високі перехідні опори ЛЕП.

Коли мені вдалося виявити на горизонті такий далекий об’єкт, я задався питанням – чи можу я побачити звідси ще й енергоблоки Запорізької АЕС? Шанси здавалися практично рівними нулю, адже висота споруд енергоблоків – всього 52 метри! Неймовірно, але нашої висоти вистачило, щоб побачити і енергоблоки. Ось вони, всі шість.

Дуже красиво виглядає місто з висоти на заході Сонця. Цікаво спостерігати за тим, як золоте світло заливає місто, і як поступово з’являються та ростуть тіні на будинках.

До речі, фотозйомка з труби – заняття, м’яко кажучи, не з легких. Якою безвітряною не була б погода, на такій висоті завжди буде дуже сильний вітер. І навіть якщо вдасться частково сховатися від цього щільного потоку повітря за самою трубою, з протилежного боку, то від дії вітру на саму конструкцію майданчика нікуди не дітися. Основа та перила майданчика завжди вібрують, по всьому колу труби. Іноді вібрація стає дуже сильною, і майданчик може навіть почати хитатись. І якщо з дискомфортом від такого розгойдування можна змиритися, то від вібрації встановленого на майданчику штативу нікуди не дітися. Тому для зйомки вечірніх і нічних світлин звідси мені знадобилося відвідувати трубу протягом двох місяців. Щоб отримати хоча б більш-менш різкі знімки, потрібно було створити десятки, а згодом і сотні дублів, детально вивчити погоду, передбачити появу димки (яка навіть в невеликих кількостях може зіпсувати висотні види), напрямок і швидкість вітру. А ще – довелося закріпити штатив з перевернутої догори ногами камерою ось таким чином. Якби не ця антена, вечірні знімки не вийшло б зробити взагалі ніколи.

Навіть в такому положенні, вже не прив’язаний до вібруючого майданчику штатив все ж піддавався впливу сильного вітру, який добре дістає, навіть якщо дме з протилежного боку, і труба закриває більшу частину повітряного потоку. Але види дуже варті того, щоб їх зняти.

Опускаючись все нижче, сонце все яскравіше підсвічує місто своїми останніми променями.

Коли все місто вже проводило сонце за горизонт, його останній промінь все ще дістає до нашої висоти. Тут сонце заходить на кілька миттєвостей пізніше, ніж на землі.

Настає вечір, і місто починає перетворення. Запалюються вогники у вікнах, вмикається світло у автомобілів, запалюються ліхтарі…

Вечірнє місто з висоти виглядає просто неймовірно. Це неможливо відчути з борту літака або гелікоптера, який в будь-якому випадку швидко пересувається. Спостерігати за вечірнім містом з такою високої, і при цьому нерухомої точки – безцінно.

Вогники відбиваються у воді, доріжки з вогнів малюють вулиці міста… На місто опускається легка димка, ми залишаємося вище неї. Десь внизу – шум, метушня, люди поспішають додому з роботи, ледве рухаються мостами машини в заторі, жваво гудуть магістралі… А тут – абсолютна тиша, яку порушує тільки шум вітру.

Сидячи нагорі, можна бачити одночасно два береги великого міста. Мільйони вогників виблискують, тягнучись до самого горизонту. А горизонт, як ми вже переконалися, звідси проглядається більш, ніж на 50 кілометрів. Це – значна частина нашої області.

Один з найбільш вражаючих видів – арочний міст та ДніпроГЕС в одному кадрі. Щоб отримати цей знімок, довелося чимало помучитися. Але цей неймовірний краєвид того вартий.

Рідні місця – вечірній правий берег. Дуже красиво, як святкова гірлянда з помаранчевих вогників, виглядає вулиця Істоміна. Одразу кілька мікрорайонів – як на долоні.

Тут дуже добре відчувається, яке велике у нас місто. Скільки там світла, енергії, життя. Особливо помітно це на кордоні міста, де ми і знаходимося. За спиною – практично повна темрява, а попереду – величезний масив світла. Таким бачить наше місто щовечора ця антена.

Майже весь правий берег і Верхня Хортиця.

На передньому плані – вечірня Бабурка, а вдалині – лівий берег. Зліва вгорі, прямо над висоткою – доріжка з вогників. Це – підйом по вул. Космічній.

Вежі Khortytsa Palace, що вже стали одним із символів нашого міста, звідси здаються крихітними. У верхній частині кадру по центру видно телевізійну вежу. Тільки вона залишилася вищою за нас.

Хортиця – майже без вогників. Там тихо і спокійно. Трохи правіше – міст Преображенського. Там зараз вечірні затори. Добре видно вулицю Тюленіна, праворуч від неї – вежі на пл. Поляка. І, звичайно ж, заводи.

У кожному маленькому куточку величезного міста внизу – ціле життя. Тут хтось щось святкує в одному з дворів…

Якими б не були чарівними краєвиди нічного міста з висоти, рано чи пізно потрібно спускатися вниз. Навіть в спекотний літній день при такому сильному вітрі після заходу сонця стає дуже прохолодно нагорі. Спуск з такої вершини можна порівняти зі спуском з гір. До останнього не хочеться прощатися з такими краєвидами, але спуск займає досить довгий час, і має чимало небезпеки, якщо не бути вкрай обережним і уважним, тим більше – в повній темряві. Що ж, прийшов час прощатися, і, пообіцявши обов’язково повернутися, “спускаемся мы – кто на год, кто совсем, потому что всегда, потому что всегда мы должны возвращаться”, як співає Висоцький.

На цьому наша подорож до вершин Запоріжжя не закінчується. Попереду – ще кілька цікавих розповідей про об’єкти, які допомогли творити проект “Високе Запоріжжя”. Слідкуйте за оновленнями та любіть Запоріжжя!

Високе Запоріжжя: труба 126 м (Бабурка)

Високе Запоріжжя: труба 126 м (Бабурка)

50 фото зі 126-метрової труби покинутої котельні в Хортицькому районі Запоріжжя

oleksii.tolmachov